Сонце на долонях


-???-

У Бескидах - низьких горах

Творча діяльність > Збірки віршів



У Бескидах – низьких горах

Вшитким лемкам

У Бескидах – низьких горах – жили собі люде.
І думали, же ту вічним – іхнє жтя буде.
Ґаздували на обійстю, орали, збирали.
В лісах, борах, полонинах ягоди шукали.
Каждий ден до іхньой хижи сонце приходиво.
Й вшитких Лемків, што ту жили красні веселиво.
Лемки жили з чесной праці і не гміли красти.
І николи не шукали для себе напасти.
Гори, річки і потічки, бори, полонини.
Лемко ся до них односив – гей-би до дітини.
В каждим селі Лемки – церкви будовали.
В яких з Богом красні – й часто сой гадали.
Ся ділили з Богом вшитким – што в ґаздівці мали.
А просили лем – здоровля. Бо всьо решта мали.
До пінязи Лемко бив-си не то, што байдужи.
Але любив іх аж не так – штоби дуже, дуже.
Лемки гміли й оддихати. В свята релігійни
Они радо ся сходиви на вечірки гійни.


Часто через іхни гори войни проходиви.
Але они виживали – што дакого зливо.
Але биви на сім світи і недобри люде.
І вдавалися та й они – до всякой облуди.
Надумали они гори – од Лемків – звільнити,
Жеби не міг в свої хижі – Лемко гарді жити.
І ся грізна бур’я става над Лемківским краєм.
Кельо біди наробива? Й гнески пам’ятаєм.
Виривава із коріньом – не дерева і кущі.
А нещасних бідних люди розкидава – як з пращі.
Єдних нашли в Україні. Гейби в себе дома.
А для решти ся зробива – Содома й Гомора.
Двісті тисяч Лемків гнали – із рідної хати.
Хто не ішов “добровільно” казали – стріляти...


Лемків гнали – як худобу – в товарних вагонах.
А довкола – автомати й совіцькі погони.



Ту коріня моє
Ростиславу Гулю

Ту – на Лемківщині. Ту – коріня моє.
Ту – сой з Лемківщином – бесідуєм двоє.
Она ми повідат – як било колиси.
Як сміялися з радости – гори, доли, ліси.
Як на Різдво з колядов – Лемки сой ходили.
А на дептаках – в містах – раду сой радили.

Гнески дехто гварит, же Лемків не буде.
Же в Євросоюзі – єден нарід буде.
Тото,юж з-ме проходили – в совєцкім союзі.
Держави неставо – зостави – лем друзі.
Не вірте бортакам, што так повідают.
Они – не о Лемках – о собі думают.



Мій краю
Ігору Ядловському


Лемківський ти мій краю –
Рідна сторона.
Лемківський ти мій краю –
Доле ти моя.
Я в твої простори
Віднайшов стежину.
Ти – мого життя –
Незвідана перлина.



Лемківська доля
Дуету “Червоне та чорне”

Лемківська доля ся деси згубива.
Де она гнески – нихто не відат.
А сонце и далі ся в горах ховат,
та Лемки чого-си того не видят.

Они за тими вершками сумуют
и часто сой до них ночами приходят.
И каждий си горак з ними погадат,
а потим юж житя най його пропадат.

А доля Лемківска – сой деси ходит
і глядат стежку – до своєй родини.
Она ся всміхат – до каждой дитини
і веде то дзецко – до Лемківщини.


МОЯ ЛЕМКОВИНО
Ярославу Теплому

Лемковино моя, Лемковино.
Краю мій, дорогий чарівний.
Зруйнували – тебе безневинно,
але в серці моїм – ти живий.

Пам’ятаю твої гори-кручі.
Пам’ятаю – річки і струмки.
Пам’ятаю – дуби я могучі.
І смереки зелені стрункі.

Я до тебе іду щогодини.
Серцем лину – у край дорогий.
Я не можу мовчать і хвилини
поки бачу який ти – сумний.

Я благаю – Всевишнього в небі,
щоб він глянув – на рідний наш край
і звертаюсь до нього в потребі:
“Лемківщині Ти щастя подай”.



Виселення
Василю Ядловському


Знову у горах штормить
Й журавлині тріпочуть крила.
В чорних хмарах сховалась блакить
Й мати стоїть обезсилена.

Та – не журавок летять ключі –
У небі – таким негостиннім.
Це Лемки ідуть – неначе мерці –
По шляху сумнім – ґільйотиннім.


Акція “Вісла
Євгену Місило


Акція “Вісла” –
І пломеніють гори.
Акція “Вісла” –
І поруч людське горе.
Акція “Вісла” –
Й людей течуть потоки.
Акція “Вісла” –
Й мовчать чомусь пророки.
Акція “Вісла” –
В незнайомий – чужий край...
Акція “Вісла” –
Й розриває серце одчай.


Завадка Морохівська
Адаму Стецю


Знову у горах – клекіт орлиний.
Стукає кров – у висках.
Знову тіла Лемківщини
Прагне ненаситний птах.
Знову – навколо – колір червоний.
Сльози гіркі – на очах.
Знову – на вустах прокляття
Й в серцях – поселився страх.


Чим
Марійці Дупляк

Чим завинила Лемківщина?
Скажіть – у чому її гріх?
Чим завинила гір країна?
Що в безвість шлях її проліг.
Невже – у тому, що ростила
Пшеничний колос з року в рік
І Бога кожен день просила –
Щоб був щасливим її вік.



У горах гнески

ЛМончаку

У горах гнески – спекотне сонце.
Рідне – ЛЕМКІВСКЕ – пропаво деси
і не шукат юж ваши окенця,
а по чужихсой землях – колесит.
Чом-сте лишили – хижи-гніздечка?
Чом ваше житя – сумне, невеселе?
Бо ся ураган зорвав з уздечки
І тераз вас ищи душит і меле.


***
Лемків давно вже немає
тільки їхній витає дух
над рідним, над рідним краєм.
За непослух, за не-по-слух...



ЯВОЖНО


Знову – чорний колір – круки.
Темна ніч – орда.
Знову – чорний ворон з неба–
Землю огляда.

У концтаборі Явожно–
Сумно. Стогін. Плач.
Почорнів від суму й горя–
Місяця колач.

Відцвіта в саду черемха –
Вже не перший рік.
Гинув – у Явожно–

Україницвіт.


ПРОСТА ПРАВДА
Федору Лабику


Опущени в горів плечи, спустошени поля.
І смереки облечени в чорний колір горя.
А де люде, наши люде, гордії Лемкове.
Юж їх нема – і не буде – плем’я юж ту – нове.

На них давно накинени – невидні окови.
Й ищи жиют – не згинули з “Вісли” людолови.
Не знав про то світ і – втовди, не хце знати й гнески.
Отака-то, люде, правда – проста –не гротескна.


БЕСКИДИ
Катерині Русин

Нас всіх виселяли брутально.
Із прабатьківських гнали земель.
В чужину далеку незнану,
В забуття, із рідних осель.

Та ми не скорились – воскресли,
Воскресли з життєвих руїн.
І постає із попелу гордо –
І дочка Бескидів і син.

Постає з минулого церква.
І культури потужний пласт.
...Кровоточать завдані рани.
Та зове нас в майбутнє час.


Бескиди, Бескиди, Бескиди.
Незабутній і рідний наш край.
Бескидське земляцтво сьогодні
Зустрічає пісенний розмай.



-???-


-???- | -???-