Сонце на долонях


-???-

Сердце на долонях

Творча діяльність > Збірки віршів



Анатолій Ядловський
Iз збірки “Серце на долонях”.
Видавництво «ВІК».
Коломия,
1995.

Завантажити цю збірку у форматі PDF можна тут.

Автор сприймає світ очима закоханої в його форми, кольори,звуки людини, яка відстоює добро, вірить в те, що краса врятує світ, якщо кожен вдосконалюватиме своє пізнання, не робитиме прикрих помилок, матиме в серці Бога. Реальність і мрія, ці категорії намагається осмислити у взаємодії поет, уродженець Тернопільщини, який уже понад 20 років проживає в Івано-Франківську. Ця книжечка складається з двох розділів:

СЕРЦЕ НА ДОЛОНЯХ і ВІДЛУННЯ НА ВІДСТАНІ СЕРЦЯ.



СЕРЦЕ НА ДОЛОНЯХ


Дні

Дні прожиті
людиною на землі
ідуть разом
з її душею в небо,
щоб дощовими
краплинами
увійти там
в нові життя.


Людина живе

Людина живе
серед вічних
субстанцій.
Вони дають її
тілу дозвіл
на тимчасовість...
Вічність належить їм.


Місяць

Місяць молочною
скатертиною
ліг на полонину.
Трава, зачарована
цим видивом,
розглядала верхів’я
смерек, де сховалася
його тарілка.

***

Я той,
Хто збирає
самоцвіти
краплин роси
в букети
життєдайних
ранків.

***

Місяць, скупаний
в нічному потоці,
котиться верхів’ям
гір до ранку.
Його наздоганяє
сонячне проміння.
Він накривається
ним – спить

***

Кожен вечір
до гір прилітає легіт.
Він пестить їх
падаючим листям,
зігріває своїм подихом
і заколисує
лопотінням ночі.

***

Оресту Кропельницькому
Свою сутність
може зрозуміти
тільки та людина,
яка вивчає свою природу,
виходячи не
з свого минулого,
а з свого майбутнього.


В затінку

Відзеркалене на
Поверхні води
Сонце біжить
Вербним берегом
Світловими хвилями
Наввипередки з
Хвилями річки.

***
В сутінках ночі
Вулицями міста
Блукає сон.
Блискавки освітлюють
Йому дорогу,
Перекати грому
Попереджують про мокву.

***
Якщо одягнути
В одяг червоного
Кольору тореадора...
То кому тоді
аплодуватимуть леді?

***
Чому люди
Хочуть встановити
Час появи
Життя на
Землі з їх тіла,
А не душі.

***

Субстанції,
Народжені душею,
Отримують вічне
Життя,
А субстанції,
Народжені тілом, -
Тимчасове, як
І саме тіло.

***
Дорогою людська
Течія несла тіла двох.
Це був останній плин
Їх земного буття,
Але вже керований
Не їхнім життям,
А смертю.

***

До дня

Кожного ранку
Ти приходиш
Невідомо звідки.
Кожного вечора
Ти ідеш невідомо
куди.

***
Кам’яний потік
Пронісся крізь життя
І, здавалося зруйнував
Усі його паростки.
І тільки після зрошення
Твоїм поглядом, Боже,
Вони прагнуть
Нових висот.

***
Людина, яка
Хоче наблизити
Своє майбутнє,
Несвідомо хоче
Наблизити
І своє минуле.

***

Сьогодні серце Всесвіту
Віднайшло сховок
Серед моїх долонь.
Я підніс його
До своїх очей.
В ньому я побачив
Життя космосу, яке
Неначе пропонувало
Віднайти їм себе в ньому.

***

Чи в нашім тілі
Є душа?
Багато їх,
А чи одна?
Чи родиться
Душа з душі?
Чи тіло лиш
Стріча в путі?

***

Для нас роки – прожитий час.
А ми для цього часу.
А ми
Для нього наче гас.
Ми – паливо для часу.

***

У дзеркалі моєму
Хтось живе.
Зі мною рухається
І сміється.
Та не здогадуюсь,
Куди він йде,
Коли воно на
Друзки б’ється.

***

Сонячне проміння
Наздогнало
Місячне колесо,
Яке котилося услід ночі,
Яка зникала в
Невідомому напрямку.

***

Гори свідчать,
Що колись було тут море,
А вони були його хвилями,
Але скам’яніли назавжди.

***

Людина завдяки
Своєму розуму
Винайшла енергію,
Яка здатна
Знищити життя.
Тепер їй залишилося зрозуміти,
Що Вищим розумом
Ця енергія використовується
Для створення життя.


Митниця

При переході
З буття в небуття
Людина залишає
На ній(Землі) все матеріальне,
А бере з собою
лише духовне.

***

Людське тіло може бути
Живим і мертвим, а
Душа – народженою
І ненародженою.

***

Очі – дзеркало
Душі людини.
Але омовення
Очей не означає
Омовення душі.

***

Людина прорівнює
Зиму в природі
Зі своєю смертю.
Але земля
Дає природі
Сили для нового
Життєвого циклу.
Отже і смерть
Людського тіла...

***

Душа людини подібна до дерева.
Вона ніколи не одягає
Один і той же костюм.

***

Ще не встиг випасти
Перший сніг,
Як мороз, матеріалізувавши
Дихання землі, вкрив
Її синім інієм.

***

Птахові для того,
Щоб побувати
Ще раз в знайомих місцях,
Потрібні крила,
А людині – думка.

***

Бог наділяє
Окремих людей
Талантом, щоб
З їх участю
Інші могли наблизитись
До нього.

***

Тіло – це Ноїв ковчег
Для душі людини
З допомогою якого
Вона уникає
Вічності небуття.

***

Якщо гине корабель,
Який боронує
Морську далечінь,
То можна врятувати
І тіло, і душу.
Коли ж гине корабель,
Що пливе морем життя,
То можна врятувати лиш душу.

***

Життя на Землі не вічне.
Тому люди будують
Ноєві ковчеги.
Але зводять їх
Не обранці Божі (!?)

***

Сонце мчить над землею.
Кулею білою вогняною.
В ній Божественне начало
Лине світлом осяйним.

***

Життя людини виникає з спокою.
І завершується поверненням в нього.

***

Людей на землі, які вивчають
Закони розвитку Всесвіту,
Можна поділити на дві групи.
Одні проникають в ці закони
Посередництвом Макро-,
Інші Мікрокосмосу.

***

Людина навчилася визначати
Швидкість світлових потоків,
А яка швидкість потоків темряви,
І яке подовження складових
Доби у відстані?

***

Люди думають,
Що після смерті
Їхні тіла знаходять
Вічний спокій...
Але він часто
порушується живими.

***

Життя моєї душі вже давно
Розчиняється серед життів
Інших душ.
Невдовзі і тіло розчиниться
серед інших таких же тіл.

***

Секундна стрілка –
Тонкий метал.
Та сила у неї магічна.
І кожен з людей її васал.
Така наша доля трагічна.

***

Теперішнє – тимчасове,
Тимчасове – майбутнє без меж.
І лиш у минулого – вічність.
Та зрозумієш, коли відійдеш.

***

Люди думають,
Що завдяки своєму розуму,
Вони є Володарями усіх
Сил природи.
Тоді як насправді вони є рабами
І тієї мізерної частини її сил,
Яку їм вдалося віднайти.

***

Пречистая Діво Маріє,
Дала ти Ісусу життя.
В маленькій убогій хатині
Для світу вродила дитя.
Щоб ми не блукали в пустелі
У вічність шукаючи шлях,
Він вчить нас молитись уклінно,
До Бога звертатись в думках.

***

Якщо уважно читати вірші,
То можна відчути порухи душі
Автора, яка в цей час перебуває поруч.
Ви не в змозі угледіти її тієї миті,
Як вона не тільки розмовляє з вами,
Але й всеціло с поглядає вас.

***

Срібною росою до мене прийшов ранок.
За обрієм вже постає дня золотий серпанок.
Він пробивається у небо гранями.
... Із сріблом свіжості прощаюсь з небажанням.

***

Не дивлячись на те, що людині під силу
Відтворити різні кольори:
Не кольори перебувають у полоні людей,
а люди у полоні кольорів.

***

У пошуках долі в вечірню годину
Дивлюсь у відкрите вікно.
Між планетами в Всесвіт думкою лину
Й космічним милуюсь панно.

***

Мені не судилось бути щасливим,
А життя немов й не було.
У небі хмаринки пливуть полохливі.
Надломилось пшеничне стебло.

***

Пори року не знають ніяких перепон.
У життя приходять наше без зупину.
Незважаючи на переповнений перон,
В обумовлену з’являються хвилину.

***

На нас чекає покривало часом виткане з землі.
І ми накриємося ним, аби не снились звичні сни.

***

Минулися мої польоти на планети.
А на землі життя у сні, облич суєтних
Нетривкі портрети.

***

На роздоріжжі людських пристрастей
Розминаються життя з часом:
Життю здається, що воно йде вперед,
А воно повертається в минуле.
А час думає,що прийшов у минуле,
А він уже у завтрашнім дні.



ВІДЛУННЯ НА ВІДСТАНІ СЕРЦЯ

***

Ми потрібні
Одне одному,
Але між нами
Стільки ночей
І днів.

***

Кожного ранку
Іду до твоїх
Голубих очей,
Як промінь сонця
До голубого неба.

***

На нічному небосхилі
Безліч зірок,
Але я прагну побачити
Їх в твоїх очах.

***

Сьогодні небо вечірнім платтям
Лягло на твої плечі.
Зірки поховалися в твоєму тілі.
І тільки очі виказують
Їх солодкий сховок.

***

Природа виткала тебе
Золотисто-білими кольорами,
Розмістивши посеред них
Колір двох голубих сонць.

***

Щоб створити жінку,
Бог взяв одне ребро Адама.
Яке красиве це ребро!
Але яку тоді красу ввібрав
Адам із Божих рук?

***

Твої очі наповнились
По вінця небом.
І щоб пізнати їх глибину,
Мені потрібно
Виміряти небесну височінь.

***

Якби лиш кохав твоє тіло,
То моя любов була б
Тривалістю в життя.
А я закоханий в твою душу,
То моя любов до тебе
Сягне вічності.

***

Я бачу твою усмішку
В місячнім сяйві ночі.
Я бачу її в сузір’ях,
Що сплелися в уста дівочі.
Нею до мене сміються
Сніжинки у заметілі,
Які знаходять сховок
В твоїм білосніжнім тілі.
Всміхається нею осінь
У золотисках покосах.
Й міжхмарна радіє просинь
Твоїй усмішці у росах.

***

Додолу зорі падали
Іскристим снігом білим.
Ті зорі відбивалися
У погляді тремтливім.
Одна із них прилинула
В душі моєї світ.
В якому розтривожила
Любові первоцвіт.
Із того часу райдужні
Живуть в душі слова.
І зорями магічними
Кохання ожива.

***

Подаруй ти мені лиш погляд
Найчарівніших в світі очей.
Подаруй на далекий спогад
Серед білих чи сивих ночей.
Він потрібен мені як символ
Непорочної диво-краси.
Щоб в душі квітувала молодість
Над якою не владні часи.

***

Твій стан – стремління чистих ліній
І спалахи розплющених очей,
Коли волосся грай-промінням
Сягає білизни грудей.
А усміх вуст твоїх, княгине,
Ховає вічну таїну.
В твої обійми спрагло лину,
Щоб просто так не проминув.
Щоб в твої руки білосніжні
Упав, забув свою нудьгу.
І погляд твій до щему ніжний
Перетворив мене в слугу.

***

Так тебе ще ніхто не кохав,
Так не линув до тебе щомиті.
Ітак довго ніхто не чекав,
Щоб пірнути в очей самоцвіти.
Ти із Космосу, ти неземна.
Ти, неначе пустеля безводна,
Можеш випить кохання до дна
Або ж кинуть його у безодню.

***

Ти стала моєю планетою
І далекою, і близькою.
Кожен ранок стрічаюсь з тобою
І милуюсь твоєю красою.
Ти стала моєю трояндою,
Що цвіте не тільки весною.
Ти серед квітів тепер княжною,
Я ж на колінах перед тобою.
Ти стала моєю молитвою,
Яку я щодня промовляю.
Ти стала моєю коханою,
А іншої я не бажаю.




-???- | -???-