Сонце на долонях


-???-

Палаюча твердь

Іншe


Рецензія
на збірку віршів Анатолія Ядловського
“Палаюча твердь”


Поезія Анатолія Ядловського досі була для мене невідомою. А проте в нього вийшло у світ три збірки віршів, які позиціонують його як поета, що до певної міри відбувся. В якого склався певний поетичний світогляд, виробився притаманний йому творчий почерк.
В нинішньому поетичному архіпелазі непросто знайти свою, неповторну і окремішню твердь.
Анатолій Ядловський намагається це робити пошуками власної теми, яка десь і визначає авторську позицію. Ось рядки одного вірша:

Самотність. Тиша.
Слова лет.
І на аркуші – портрет.
Ще ніким не бачений.


Саме так. Поет має творити власне поетичне обличчя,”ще ніким не бачене”.
Перший цикл збірки – це пошуки змісту буття, перетікання часу, віднайдення самого себе. Другий цикл під назвою ”У Бескидах – низьких горах” поетична розповідь про малу батьківщину поета – Лемківщину. Втрачену батьківщину його батьків і дідів, смуток через втрату якої нікуди не дівається.

У Бескидах низьких горах – жили собі люди
І думали, же ту вічним – їхнє життя буде.
Газдували на обійстях, орали, збирали.
В лісах, борах, полонинах ягоди шукали...


А наприкінці спокійний, розмірений плин життя був значно жорстоко порушений
сталінськими репресіями:

Двісті тисяч лемків гнали – із рідної хати.
Хто не йшов “добровільно” казали – стріляти....
Лемків гнали – як худобу – в товарних вагонах
А довкола автомати й совіцькі погони.


Розмір вірша і епічність розповіді дещо нагадує твори Гомера. Цей даний цикл найбільший за розміром і найповніше розкриває родову ностальгію поета за втраченою батьківщиною. Тут вистачає смутку і навіть відчаю душі І, разом, нездійсненої надії. Про це добре сказано у вірші “Наша ватра”:

Ватра най навіки вічні горит в Україні
І зогриват теплом душі Лемківській родині.
Лемки най ся ту натішат, най ся повеселят.
Бо не знати, чи даколи вкупі ся оселят.


Невеликий цикл складає тематична добірка “Золотоволоска”, з якою б”є ліричний струмінь інтимності, зачарованості жінкою.
В такі рядки належить вкладати багато серця і душі і автору вдається в окремих творах переконати читача в цьому:

Я виростив для тебе сад,
Ні – для нас обох,
З не звичних листяних дерев,
А з чарівних думок.


Десь, може автору і забракло оригінальності, але трапляються поетичні знахідки, які в цілому вирівнюють поетично цикл.
І останній, найкоротший цикл складається із восьми поезій і мають невибагливу і точну назву “Підгайці”- це мала батьківщина. Звідки родом автор і вона йому дорога, не покидає його у снах і думах, хоч він вже давно мешкає в Івано-Франківську.
Автор бачить свої Підгайці в географічному та історичному контексті всієї України.
Цикл цей написаний з патріотичних мотивів, засвідчує тиху, але переконливу любов автора до рідної землі. Та найбільше тут присутні рідні Підгайці і їм автор віддає свою шану і любов:

Підгайці мої, ви Підгайці.
Сільце, Старе місто, Загайці.
Юрдики дикі, польський костел,
Млин, оболоня, гордий орел.


На цьому поетично-географічному ландшафті відпочиває поетова душа, тут знаходить себе, повертається до першооснов.
Ось такий перебіг, таке прочитання рукопису Анатолія Ядловського підтверджує думку про його добру вартість і можливість виходу і світ окремою книжкою.


В. Бабій
Член НСПУ


-???- | -???-